 Що таке непослух? В уявленні батьків дитина має слухатися, поводитися добре та виконувати їх прохання та настанови. Але чи може дитина зробити це фізично?
Важливо розуміти: якщо, наприклад, це дитина до 6 років, то у неї ще немає таких регулятивних процесів в мозку, які би дозволяли їй планувати, обмежувати свою волю, критично мислити. Іншими словами, такі діти ще не вміють регулювати свою поведінку. Ці процеси налаштовуються в процесі виховання. Це пов'язано з особливістю мозку дитини: ще не готові окремі центри, які відповідають за контроль над емоціями, за регулювання поведінки.
Якщо, наприклад, вам важливо, щоб дитина складала на місце свої речі або не запізнювалась, батьки мають демонструвати таку поведінку своїм прикладом. Коли дитина не слухається, важливо зрозуміти причину. Часто причиною може бути те, що дітям бракує спілкування з батьками. І саме в час, коли дитина істерить, не слухається чи капризує, вона отримує цю увагу, любов і час батьків. Тому для екологічного спілкування з дитиною важливо перебувати з нею в емоційному зв'язку і проводити разом час. Діти природньо прагнуть бути люблячими, хочуть радувати батьків своєю поведінкою і бути "зручними" для батьків, хочуть, щоб їх обіймали, любили.
Екологічне спілкування з дітьми починається там, де батьки розуміють, що мають справу із унікальною особистістю, з дитиною, а не з особою, яка подібна на них: з такими ж думками, бажаннями, прагненнями, волею.
ДИТИНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ РОБИТИ ЩОСЬ КОРИСНЕ ДЛЯ СЕБЕ…
Для того, щоб дитина засвоїла, що щось для неї є корисним, їй треба це пояснювати: багато, часто і довго. І бажано також показувати це на власному прикладі. Якщо, наприклад, дитина відмовляється чистити зуби, то ви робите це разом із нею. І також не забуваємо, що її основна діяльність ігрова. Спробуйте спочатку бавитись із щіткою, знайомитись із нею, потім вже чистити. Діти дуже люблять наочність. Якщо, наприклад, ви подивитеся мультик про те, які мікробики злі, і як їх треба виганяти, пограєтесь в
таку забавку або почитаєте про це терапевтичну казочку, це дуже допоможе.
Проблема лише в тому, що часто батьки з дітьми взаємодіють за принципом: почув - підкоряйся - роби. А можливо дитина не хоче саме зараз чистити зуби або хоче щось доробити? Діти не є дорослими, по-іншому сприймають це, і часто вони не розуміють, чому щось треба робити саме зараз. А нам, дорослим, треба докласти зусиль, щоб їй це пояснити. І так з усім: чому не треба їсти багато солодкого, бо це шкідливо, чому і як потрібно викидати сміття (ми дивимось про це мультики, їздимо на сортувальну
станцію, говоримо про це).
КОЛИ ДИТИНА РОБИТЬ ТЕ, ЩО ЇЙ ЗАБОРОНЯЮТЬ РОБИТИ.
Якщо це можливо і безпечно, дозвольте дитині отримати цей досвід і відчути наслідки своєї поведінки і недотримання заборон. Наприклад, якщо дитина тягнеться до свічки і не розуміє, чому свічка пече, дозвольте їй потримати над нею долоньку і відчути, як ця свічка пече. Дитина - не дорослий, і у неї цей досвід лише формується. Тому з обережністю, але даємо дитині цей досвід, формуємо причинно-наслідкові зв'язки і критичне мислення.
ПОВАГА ДО ДИТИНИ - ЩО ЦЕ?
Батьки справді є природніми авторитетами для дитини, але їхню коректну взаємодію можна охарактеризувати як «владна турбота». Батьки дійсно наділені досвідом і віком, щоб приймати рішення, що для дитини добре, а що - ні. Але дуже важливо поруч зі своїм авторитетом виховувати поважне ставлення до дитини. А воно буде виховуватись тоді, коли діти будуть бачити це в сім'ї, між батьками. Мама поважає тата, тато поважає маму, і батьки поважають дитину. Поважають - означає враховують потреби дитини, а не особисті потреби. Наприклад, купити дитині дорогий велосипед за кілька тисяч, а потім «покласти зуби на полицю» і не мати що їсти, тому що батько або мати не мали такого велосипеда в дитинстві. Дитина може не потребувати дорогого одягу, великої кількості іграшок. Однак для неї дуже важливий час з батьками,
підтримання емоційного зв'язку, який встановлюється під час спільного часу.
ЧОМУ НЕ МОЖНА КАРАТИ ТА БИТИ ДІТЕЙ.
Якщо у батьків з дитиною є емоційний зв'язок, то вони розуміють, що відбувається з дитиною. Відтак застосовувати фізичні покарання немає потреби, адже батьки в контакті зі своєю дитиною і, окрім фізичних покарань, мають інший вплив на дитину: словом, поглядом. Потрібно розуміти, що якщо ви застосовуєте до дитини фізичну силу в будь-якому віці, рано чи пізно дитина застосовуватиме фізичну силу до вас, до інших дітей. А ви узаконюєте таким чином фізичне покарання, тобто даєте зрозуміти, що це є норма.
І бувають дуже дивні ситуації, коли мама, усмиряючи дитину, щоб вона не била інших дітей, б'є її по попі. Що це означає? Дитина розуміє, що бити інших дітей нормально, і це перетворюється на замкнене коло: неможливо довести дитині, що битися не можна,
якщо батьки її б'ють.
Окрім того, фізичні покарання не формують у дитини досвіду. Нам же важливо не лише щоб дитина чогось не робила, а щоб у неї сформувався досвід і розуміння того, чому та чи інша поведінка неприйнятна.
Я вважаю, що застосовувати фізичну силу до дитини, тобто притримати її, зупинити, охопити руками можна лише коли існує загроза для здоров'я чи життя дитини. Наприклад, якщо дитина біжить на дорогу, звісно її треба притримати, адже в такий момент вона може бути в такому збудженому стані, що просто не чутиме вас. В інших ситуаціях, коли дитина вас чує, бачить і розуміє, в цьому немає потреби.
Тому ми маємо зрозуміти, що ми маємо НЕ навчитися карати дітей, і як правильно їх карати, а ми маємо навчитися виховувати їх так, щоб вони вміли критично мислити, щоб вони розуміли, чого не можна, як не можна, зіставляли і самі виробляли розуміння
ситуації, щоб вони вміли докопуватися до суті, аналізувати якісь речі. А батьки, які так не підходять, а просто кажуть «не можна» - вчиняють категорично неправильно.Що таке непослух? В уявленні батьків дитина має слухатися, поводитися добре та виконувати їх прохання та настанови. Але чи може дитина зробити це фізично?
Важливо розуміти: якщо, наприклад, це дитина до 6 років, то у неї ще немає таких регулятивних процесів в мозку, які би дозволяли їй планувати, обмежувати свою волю, критично мислити. Іншими словами, такі діти ще не вміють регулювати свою поведінку. Ці процеси налаштовуються в процесі виховання. Це пов'язано з особливістю мозку дитини: ще не готові окремі центри, які відповідають за контроль над емоціями, за регулювання поведінки.
Якщо, наприклад, вам важливо, щоб дитина складала на місце свої речі або не запізнювалась, батьки мають демонструвати таку поведінку своїм прикладом. Коли дитина не слухається, важливо зрозуміти причину. Часто причиною може бути те, що дітям бракує спілкування з батьками. І саме в час, коли дитина істерить, не слухається чи капризує, вона отримує цю увагу, любов і час батьків. Тому для екологічного спілкування з дитиною важливо перебувати з нею в емоційному зв'язку і проводити разом час. Діти природньо прагнуть бути люблячими, хочуть радувати батьків своєю поведінкою і бути "зручними" для батьків, хочуть, щоб їх обіймали, любили.
Екологічне спілкування з дітьми починається там, де батьки розуміють, що мають справу із унікальною особистістю, з дитиною, а не з особою, яка подібна на них: з такими ж думками, бажаннями, прагненнями, волею.
ДИТИНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ РОБИТИ ЩОСЬ КОРИСНЕ ДЛЯ СЕБЕ…
Для того, щоб дитина засвоїла, що щось для неї є корисним, їй треба це пояснювати: багато, часто і довго. І бажано також показувати це на власному прикладі. Якщо, наприклад, дитина відмовляється чистити зуби, то ви робите це разом із нею. І також не забуваємо, що її основна діяльність ігрова. Спробуйте спочатку бавитись із щіткою, знайомитись із нею, потім вже чистити. Діти дуже люблять наочність. Якщо, наприклад, ви подивитеся мультик про те, які мікробики злі, і як їх треба виганяти, пограєтесь в
таку забавку або почитаєте про це терапевтичну казочку, це дуже допоможе.
Проблема лише в тому, що часто батьки з дітьми взаємодіють за принципом: почув - підкоряйся - роби. А можливо дитина не хоче саме зараз чистити зуби або хоче щось доробити? Діти не є дорослими, по-іншому сприймають це, і часто вони не розуміють, чому щось треба робити саме зараз. А нам, дорослим, треба докласти зусиль, щоб їй це пояснити. І так з усім: чому не треба їсти багато солодкого, бо це шкідливо, чому і як потрібно викидати сміття (ми дивимось про це мультики, їздимо на сортувальну
станцію, говоримо про це).
КОЛИ ДИТИНА РОБИТЬ ТЕ, ЩО ЇЙ ЗАБОРОНЯЮТЬ РОБИТИ.
Якщо це можливо і безпечно, дозвольте дитині отримати цей досвід і відчути наслідки своєї поведінки і недотримання заборон. Наприклад, якщо дитина тягнеться до свічки і не розуміє, чому свічка пече, дозвольте їй потримати над нею долоньку і відчути, як ця свічка пече. Дитина - не дорослий, і у неї цей досвід лише формується. Тому з обережністю, але даємо дитині цей досвід, формуємо причинно-наслідкові зв'язки і критичне мислення.
ПОВАГА ДО ДИТИНИ - ЩО ЦЕ?
Батьки справді є природніми авторитетами для дитини, але їхню коректну взаємодію можна охарактеризувати як «владна турбота». Батьки дійсно наділені досвідом і віком, щоб приймати рішення, що для дитини добре, а що - ні. Але дуже важливо поруч зі своїм авторитетом виховувати поважне ставлення до дитини. А воно буде виховуватись тоді, коли діти будуть бачити це в сім'ї, між батьками. Мама поважає тата, тато поважає маму, і батьки поважають дитину. Поважають - означає враховують потреби дитини, а не особисті потреби. Наприклад, купити дитині дорогий велосипед за кілька тисяч, а потім «покласти зуби на полицю» і не мати що їсти, тому що батько або мати не мали такого велосипеда в дитинстві. Дитина може не потребувати дорогого одягу, великої кількості іграшок. Однак для неї дуже важливий час з батьками,
підтримання емоційного зв'язку, який встановлюється під час спільного часу.
ЧОМУ НЕ МОЖНА КАРАТИ ТА БИТИ ДІТЕЙ.
Якщо у батьків з дитиною є емоційний зв'язок, то вони розуміють, що відбувається з дитиною. Відтак застосовувати фізичні покарання немає потреби, адже батьки в контакті зі своєю дитиною і, окрім фізичних покарань, мають інший вплив на дитину: словом, поглядом. Потрібно розуміти, що якщо ви застосовуєте до дитини фізичну силу в будь-якому віці, рано чи пізно дитина застосовуватиме фізичну силу до вас, до інших дітей. А ви узаконюєте таким чином фізичне покарання, тобто даєте зрозуміти, що це є норма.
І бувають дуже дивні ситуації, коли мама, усмиряючи дитину, щоб вона не била інших дітей, б'є її по попі. Що це означає? Дитина розуміє, що бити інших дітей нормально, і це перетворюється на замкнене коло: неможливо довести дитині, що битися не можна,
якщо батьки її б'ють.
Окрім того, фізичні покарання не формують у дитини досвіду. Нам же важливо не лише щоб дитина чогось не робила, а щоб у неї сформувався досвід і розуміння того, чому та чи інша поведінка неприйнятна.
Я вважаю, що застосовувати фізичну силу до дитини, тобто притримати її, зупинити, охопити руками можна лише коли існує загроза для здоров'я чи життя дитини. Наприклад, якщо дитина біжить на дорогу, звісно її треба притримати, адже в такий момент вона може бути в такому збудженому стані, що просто не чутиме вас. В інших ситуаціях, коли дитина вас чує, бачить і розуміє, в цьому немає потреби.
Тому ми маємо зрозуміти, що ми маємо НЕ навчитися карати дітей, і як правильно їх карати, а ми маємо навчитися виховувати їх так, щоб вони вміли критично мислити, щоб вони розуміли, чого не можна, як не можна, зіставляли і самі виробляли розуміння
ситуації, щоб вони вміли докопуватися до суті, аналізувати якісь речі. А батьки, які так не підходять, а просто кажуть «не можна» - вчиняють категорично неправильно.
|
