У молодої жінки ніколи не виникало почуття жалю до себе, востаннє вона плакала в дитинстві.
Дівчина і вишиванка
28-річна паралізована дівчина вишиває практично без відпочинку. Вона живе в екстремальних умовах і надвір виходить лише увечері, — йдеться в сюжеті ТСН.19:30. Надія Данилевич воює зі смертю, її серце зупинялося кілька разів, а ноги ніколи не ходили. Вона від народження прикута до ліжка, бо через важкі материнські пологи їй травмували хребет. Проте, у дівчини-воїна не має жалю до себе, каже, що задоволена життям. У її житті немає легких шляхів, у її містечку немає пандусів. Продавчинь із крамниць вона викликає назовні.
Шість років дівчина у візку була єдиною годувальницею власної родини, бо мати не працювала, а батькові не платили зарплатню, а два її брати ще були малі. Ніна щодня працює, заробляючи собі на життя та лікування. Вона удень вишиває картини, а гуляти виїжджає лише увечері після роботи. Її вишиванки є в Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії та Америці. Її картини оселяються у закордонних домівках, а Ніна мріє хоч на мить опинитися на їхньому місці і дуже прагне потрапити до сонячної Іспанії. Тому нині Ніна вишиває майже без перепочинку, бо хоче якнайшвидше назбирати гроші на мандрівку. Каже, що закордоном є зовсім інше ставлення до інвалідів, їхнє життя не перетворюється на щоденну боротьбу.
Більше читайте тут: http://tsn.ua/ukrayina/28-richna-paralizovana-divchina-zaroblyaye-sobi-na-liki-ta-harchi-vishivankami-306207.html
Коли Микиті та Данилу було 7 і 4, мама пішла з сім,ї… Хто правий, хто винуватий – тепер важко сказати, та й чи це зараз головне? Бабуся незлюбила невістку і не захотіла з нею жити одним домом. А квартира бабусина. Іншого житла у сім,ї не було, то ж батько і двоє синів залишилися жити з бабусею, а мама пішла до гуртожитку. Мабуть, непросто далось таке рішення, та й жити в постійних сварках вже було неможливо…
Складною і заплутаною виявилася життєва дорога клієнтки ЕМ ЦСССДМ П.
Дівчина народилася з вадами розумового розвитку, рано осиротіла – померла мати, батько зловживає спиртним. Народження дочки, було сприйнято молодою матір’ю як поява живої ляльки і водночас – найріднішої у світі людини. Складно було впоратись з турботами, які виявились не під силу молодій жінці. На допомогу прийшли працівники ЕМ ЦСССДМ, управління праці та соціального захисту населення, дитячої поліклініки. Вчасно почалися виплати на дитину, придбано все необхідне для життя, розвитку, навчили матір необхідним навичкам догляду за дитиною. Пройшов час, Марина влаштувалася на роботу, а донька відвідує дитячий дошкільний заклад.
Раптом нова біда – батько почав безпробудно пити і бити дочку,виганяти їх з донькою з квартири.
"Іноді людині потрібно відчути саме це - що ти комусь небайдужий..."
Ніна Іванівна 50 років відпрацювала в школі вчителем молодших класів. Виростила сина, потім допомагала сину піднімати дітей – онука Валерія і внучку Тетяну. Вийшла на пенсію і сподівалася пожити, в кінці кінців, для себе. Та видно не судилося – Тетяна вийшла заміж і народила Ніні Іванівні правнука – Данила. Сімейне життя у внучки не заладилося, вона розлучилася з чоловіком, почала зловживати спиртними напоями, не приділяла уваги сину, вела «нічний» спосіб життя. Мати і брат Тетяни, з якими вона проживає в одній квартирі, теж, як кажуть, «не просихають». Батько Тетяни – син Ніни Іванівни – давно розлучився з дружиною і не цікавиться життям своїх дітей – у нього інша сім,я.
