Батьки часто скаржаться на те, що їхній малюк б’ється. Таким чином діти раннього віку виражають свої емоції та перевіряють кордони дозволенного. У цей момент важливо, щоби батьки чітко окреслили межі дозволенного та правильно реагували на дитячу агресію.

Є декілька причин, чому маленькі діти б’ють своїх батьків. Перша полягає в тому, що вони не вміють керувати своїми емоціями. У віці 1–2 років навичка імпульс-контролю ще не дозріла до того, щоби дитина могла зупинитися, подумати й уже після цього щось робити. У такому віці діти діють імпульсивно. Також маленькі діти б’ються тому, що не можуть сказати про свої потреби, оскільки мовленнєві навички ще не розвинуті. У такий спосіб вони намагаються донести інформацію. Дитина може кинути іграшку, якщо їй нудно, може вдарити батьків, якщо вона чимось незадоволена або якщо хоче привернути до себе увагу. Вона не знає, як зробити це в інший спосіб.

Справа в тому, що пультом керування імпульсів є лобна кора. Вона частково дозріває до 4–5 років, діти не можуть повною мірою керувати своїми імпульсами та емоціями допоки не відбулася мієлінізація нервових волокон цієї ділянки мозку. Уявіть, що нервові волокна – це дріт. Дріт має свою захисну оболонку. У нервових волокнах ця «оболонка» утворюється поступово та хаотично. Коли нервові волокна покриті мієліновою оболонкою, імпульс передається швидше. У місцях, де немає мієлінізації, імпульс проходить повільніше. Лобна кора дозріває найдовше. А лімбічна система мозку, яка відповідає за емоції, практично одразу зріла. Лобну кору ще називають «неокора» – це новітня система контролю, яка дозріває дуже поступово. Тобто у 2 роки дитина фізіологічно не здатна проконтролювати свої імпульси, а у віці 4–6 років вже частково може це робити.

Оскільки мієлінізація відбувається хаотично, дітям постійно доводиться пристосуватися до нових функцій свого мозку. Дитина вже розуміє, що тут вона може щось зробити, а тут – ні, але їй важко повноцінно контролювати всі свої дії. Тому найлегший і найпростіший спосіб щось донести – імпульсивно відреагувати. Маленькі діти б’ються не тому, що вони хочуть нашкодити, а тому, що вони ще не знають про наслідки й не знають іншого способу задоволення власних потреб. Це не маніпуляція, а спосіб донести інформацію до батьків.

Дитина хоче привернути увагу – вона вдарила; дитина розсердилася на батьків через те, що вони їй щось не дозволили, – вона вдарила/ вщипнула /вкусила й таким чином виразила свої емоції. Це нормально. Діти не роботи, вони мають багато емоцій, просто ще не знають, як їх контролювати. Вони не можуть увесь час мати тільки хороші емоції - і це також нормально. Коли в дорослих щось не вдається, вони теж відчувають незадоволення, просто фізіологічно вони мають здатність це контролювати.

Іноді діти в такий спосіб перевіряють кордони. Діти – експериментатори, вони перевіряють навколишнє середовище й людей, які їх оточують. Вони думають: «А що буде, якщо я зроблю так?», «А можна робити це?», «А чи можна смикнути маму за волосся?». На цьому етапі батькам важливо встановити кордони й чітко окреслити коло того, що можна робити, а що – ні. Для цього потрібно запитати самого себе: ви за чи проти того, щоби дитина вас щипала, смикала за волосся й таке інше. Важливо вибудувати межі дозволеного.

Батькам потрібно бути стійкими в цьому та не змінювати свою думку. Якщо дитина плаче й мама змінює свою думку, у дитини закріплюється така поведінка й вона розуміє, що може досягати свого за допомогою сліз. Такого робити не варто. Важливо побудувати кордони до 3 років, оскільки, якщо з цього не зробити, така поведінка закріплюється й надалі.

У віці від 4 до 6 років надмірна імпульсивність уже не відповідна віку. Якщо така поведінка проявляється в різних середовищах: удома, в садочку, на дитячому майданчику – якщо дитина може вдарити іншу дитину, батьків або штовхнути чужого дорослого, це може бути ознаками РДУГ (розлад дефіциту уваги та гіперактивності) чи інших розвиткових труднощів. Якщо дитина дуже активна, важко піддається контролю, не слухає вихователів і батьків, задирається до дорослих або інших дітей, не може всидіти на місці, вилазить дуже високо туди, куди діти зазвичай бояться, ми можемо підозрювати РДУГ. У такому разі краще звернутися до дитячого психіатра. А якщо така поведінка спостерігається тільки вдома, а в садочку це золота дитина, то, найімовірніше, це труднощі виховання і вибудовування меж. Позбутися сформованих моделей поведінки й побудувати нові складніше і може знадобитися допомога фахівців.

Часом дитина не вміє управляти своїми емоціями. Вона не знає, що можна розуміти свої емоції. Через це дуже часто діти не розуміють, що таке гнів, розчарування, смуток. Тобто вони не диференціюють ці почуття й виражають їх агресією. Коли нудно, вони вдарять, коли образилися, вони вдарять. Важливо, щоби батьки навчили дитину розуміти свої емоції та керувати гнівом. Треба проговорювати з дитиною, що вона зараз відчуває. Потрібно зупинити дитину та сказати їй, наприклад: «Я розумію, ти зараз сердишся (приєднатися до її емоцій), ти заспокоїшся, і тоді ми з тобою поговоримо».

Важливо легалізувати дитині її емоції та підібрати правильну форму їх вираження. Відчувати будь-яку емоцію - дуже нормально. Важливо навчитися з ними справлятися.

Якщо ваша дитина зробила іншій дитині боляче й вона плаче, треба підійти врегулювати цю ситуацію та допомогти дитині вибачитися. Можливо, вибачитися за неї, пояснити дитині її емоції. Не треба сварити дитину при людях. Коли така поведінка дитини закріплена, важливо, аби батьки розуміли її імпульси та приймали, що їхня дитина така. Із часом буде простіше, але зараз вона імпульсивна. Тоді бажання соромити дитину, коли вона б’ється з іншими, стає менше. Якщо ми сваримо дитину при всіх, коли вона когось вдарила, це призводить до того, що дитина починає думати не про те, що зробила щось не так, а що вона сама якась не така. Дитина починає думати, що вона погана. Це закріплюється часто за особистістю. Частіше за все це призводить до того, що дитина починає закриватися та стримувати свою агресію, уникати контакту з однолітками.

Треба допомогти дитині впоратися зі своїми емоціями. Для цього можна застосовувати ігри. Наприклад, ви можете покидати з дитиною важкі м’ячики або це можуть бути тілесні практики: сильно-сильно напружуєтесь і різко розслабляєтеся. Потрібно перенаправити кудись цю агресію. Якщо повторювати такий метод, із часом дитина почне контролювати свій стан. Вона розумітиме, що зараз сердиться, і замість того, щоб ударити, може піти покидати м’яч.

Будьте лагідними і терплячими зі своїми дітьми. Завдяки вам вони здобувають нові поведінкові моделі, вчаться керувати емоціями та впізнавати їх. Часом це дуже не просто і виснажливо, часом здається, що нічого не працює, але згодом ви помітите, що всі старання були не дарма. Любіть і поважайте себе та своїх малят.