Батьки відчувають занепокоєння, коли дитина має труднощі у навчанні, сприймає учбовий процес як важкий тягар, коли домашні завдання приносять купу негативних емоцій, матеріал не засвоюється належним чином і дитина відчуває себе розгубленою у великій кількості інформації, яку не може осягнути.

Насправді існують обʼєктивні трудності в засвоєнні шкільної програми, повʼязані іноді з недостатньою структурованістю шкільного матеріалу, надмірною кількістю інформації, складністю викладення матеріалу, деколи демотивованістю вчителів.

Виникають питання: як зробити навчання цікавим?; як адаптувати його до потреб дитини?; як збільшити мотивацію дитини до навчання?

Перед тим, як поговорити про мотивацію, необхідно переконатись, що у дитини немає більш значних труднощів, які можуть впливати на зниження бажання вчитися. Це можуть бути проблеми зі здоровʼям, психологічні труднощі, зокрема високий рівень тривоги, поведінкові розлади, проблеми в стосунках (в сімʼї і школі), а можливо зниження інтелекту або порушення шкільних навичок.

Якщо є такого роду проблеми, необхідно якомога швидше допомогти дитині у їх вирішенні і за потреби звернутися до спеціалістів.

Якщо головна трудність — відсутність бажання вчитися, потрібно створити умови, щоб зробити навчання приємним і цікавим.

Мотивація — система внутрішніх факторів, що викликають і спрямовують орієнтовану на досягнення цілей поведінку людини. Мотивація до навчання відіграє важливу роль, надає можливість дитині розвиватись, отримати якісні знання, в майбутньому відкриває перспективи до успішної карʼєри, майстерності в роботі, цікавого життя.

Як можна вплинути на мотивацію і збільшити цікавість до навчання?

1. «Підключати» праву півкулю.

Часто шкільний матеріал викладений у вигляді тексту, вибудований лінійно, списками, ланцюгами логічних пояснень. Такий спосіб зручний для нашої лівої півкулі мозку.

Правій півкулі «подобаються» малюнки, мова образів, метафор. Правий мозок більш інтуїтивний емоційний, невербальний, орієнтований на сприйняття цілісної картини.

Важливо поєднувати ці два способи подання інформації, це сприятиме інтеграції мозку, дозволить півкулям діяти в гармонії. Інформація буде краще сприйматись і запамʼятовуватись. Як наслідок, людина буде жити збалансованим творчим, повноцінним життям.

Як це використовувати під час навчання? Допоможуть картинки, цікаві сюжети, музичний супровід. Можна після читання тексту намалювати рисунок, який пояснює зміст, створити історію, придумати образи, використати метафори. Наприклад, прочитавши параграф з історії можна відіграти сценку за участю дійових осіб.

Науку можна уявити у вигляді дерева, на якому великі гілки — різні розділи і маленькі гілочки — теми. Або вивчення теми зобразити як маршрут зі станціями, які ми проходимо, щоб дістатися до цілі.

2. Повʼязати знання з цінностями і внутрішніми мотивами дитини.

Важливо є виявити глибинну мотивацію учня, зʼясувати, з якими цінностями можуть бути повʼязані певні знання, вивчення того чи іншого предмету. Наприклад, якщо для дитини цінність - допомагати людям, можна поміркувати, в яких аспектах життя, наприклад, знання з біології допомагають людям. Або поставити питання: як ти зможеш допомогти квіточкам чи тваринкам, коли ти дізнався про будову клітини? Якщо дитина любить подорожувати, уявити, яку мандрівку можна влаштувати, вивчаючи географію певного континенту чи країни, як буде проходити експедиція?

Важливе запитання «Де в твоєму житті це може бути цінним?» (певні навички, знання).

3. Залучати дитину до активної участі, стимулювати пошукову активність, творчість.

Часто діти в школі перевантажені готовими знаннями і від них вимагають лише вивчити викладений матеріал. Такий підхід часто є неефективним, призводить до втрати інтересу до навчання. Важливо в учнях пробудити дослідників, щоб вони приймали участь у пошуках відповіді, впливали на процес. Потрібно залучати дитину до генерації нових ідей, спонукати до фантазії, задавати цікаві запитання, на які разом можна шукати відповіді. Варто давати дитині вибір, можливість висловлювати свої ідеї і пропозиції.

Можна запропонувати зробити експеримент, придумати свій спосіб вирішення задачі, пофантазувати, що можна було б зробити на місці героя, підготувати маленьку розповідь на цікаву тему і т.д.

4. Грати.

Гра - надзвичайно важлива людям на всіх вікових етапах, вона сприяє розвитку, навчанню, виховує, соціалізує, дає багато позитивних емоцій. На тренінгах, в різноманітних навчальних проектах для дорослих використовують ігрові методи, бо це дозволяє значно підвищити ефективність навчання. А що говорити про дітей, в яких гра довгий час залишається одним з основних видів діяльності.

Гру можна додавати в процес вивчення і представлення матеріалу. Наприклад, позмагатись, хто швидше знайде відповідь на запитання, покаже географічний обʼєкт на карті, пограти у вчителя, який має пояснити простими словами тему пʼятьма реченнями. Тут є величезне поле для фантазії і купа можливостей як перетворити доволі нудний процес на цікаву активність. Варіанти ігор: сюжетно-рольові, ігри-подорожі, ігри-драматизації, ігри-змагання, рухливі ігри.

5. Помічати успіхи.

Вміння помічати успіхи - сильний інструмент для збільшення мотивації. Батькам іноді важко це робити, бо є багато негативних переконань, які цьому заважають. Наприклад: «якщо багато хвалити, можна зіпсувати дитину» або «якщо критикуєш, вказуєш людині на проблему чи трудність, вона одразу захоче виправитись».

Практика доводить, що бачення сильних сторін і успіхів надихає більше рухатись вперед, і навпаки, якщо надто зосереджувати увагу на помилках, це часто демотивує. Є думка, що оптимальне співвідношення похвали до критики має бути 5 до 1.

Практика для батьків: помічати успіхи дитини і говорити про це (важливо звертати увагу саме на поведінку, на конкретні дії). Іноді варто почати з себе, згадувати, що я сьогодні гарного зробив, за що можу себе похвалити.

Другий важливий момент — вимірювання. Бачити обʼєктивну картину успіху - це мотивує. Можна розробити наглядні шкали, які допомагають міряти конкретні результати, або розділи підручника у вигляді сходинок (вивчив тему - рух на сходинку вгору). Корисно може бути використовувати тести, або запитання, що виявляють рівень засвоєння матеріалу.

6. Ділити великі проблеми на менші частини.

Людину може демотивувати неосяжність цілі. Складно почати рух, коли ти бачиш перед собою велику гору, на яку не уявляєш, як можна піднятись. Якщо поділити велику мету на менші цілі, зростає впевненість і бажання йти вперед.

Важливо вчити дитину вмінню ділити великі задачі на менші.

Цікава практика для напрацювання цього вміння: виміряти рівень тривоги, коли берешся за певну задачу по 10 бальній шкалі. Якщо він він сягає високих відміток, тут можна «поставити» червоний прапорець. Людині буде важко йти до такої мети. Але й коли рівень хвилювання 0, теж не дуже добре. Це «сіра зона», тут може бути нудно і людина не відчуватиме досягнення, якщо зробить цей крок. В такому випадку, варто підвищити рівень складності поки ми не потрапимо до «зеленої зони». «Зелена зона» - коли є невеликий рівень тривоги, але він не заважає рухатись до мети. Після такого кроку зʼявиться відчуття досягнення і гордість за себе.

7. Навчатись в команді.

Кооперація - це коли діти обʼєднуються для виконання певної навчальної мети (наприклад, коли кілька учнів працюють над спільним проектом). Така форма роботи сприяє розвитку соціальних навичок, взаємодопомозі, покращенню стосунків, вчить командній роботі. Звичайно, буде добре, якщо вчителі будуть більше застосовувати цей метод. Але це можна зробити й самостійно, залучивши однокласників до підготовки певного завдання, розподіливши обовʼязки в групі.

Бути частиною спільного процесу може бути сильним мотиваційним фактором.

8. Використовувати додаткові стимули.

Потрібно враховувати, що діти часто не усвідомлюють переваги, які може надати конкретна дія, навичка або звичка в довгостроковій перспективі, їм потрібна швидка винагорода. Тут допомагає застосування стимулів і заохочень, коли дитина отримує винагороду за виконання певних дій. Це можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні винагороди (наприклад, цікаво проведений час разом, похід до розважального центру). Додаткове стимулювання найбільше потрібно на початкових етапах, коли йде формування нової звички. З часом вона стає неусвідомлюваною компетентністю. Можна згадати, як ми колись вчились писати і це вимагало наполегливості і завзятості, а тепер це легко, бо доведено до автоматизму.

Дитина може в силу свого темпераменту мати складнощі з формуванням певних навичок, потрібних для навчання (навички самоорганізації, планування, впорядкування робочого місця, запис домашніх завдань, визначення пріоритетів, дотримування часових рамок та ін.) і їй важливо допомагати в цьому. Але коли ці навички напрацьовані, процес навчання перетворюється на злагоджений механізм. І це схоже, як поставити поїзд на добрі рельси - тоді навчання стає цікавою подорожжю.