ЩО ЗАЗВИЧАЙ НАЗИВАЮТЬ ІСТЕРИКОЮ?

Різні істеричні прояви потребують різних, а подекуди навіть протилежних способів втручання. Саме тому варто виокремити такі форми істеричної поведінки:

• специфічний тип характеру;

• емоційна реакція обумовлена особливостями нервової системи;

• форма маніпулятивної поведінки.

ІСТЕРИКА ЯК ТИП ХАРАКТЕРУ

• Надмірно яскраві емоційні прояви.

Такі діти голосно сміються, говорять, намагаються запалити своєю емоцією всіх навколо. Небезпечним є те, що коли дитина з істероїдним характером входить в «кураж», вона тим самим може заразити інших дітей навколо неї.

• Показовість поведінки.

Важливо пам’ятати, що діти демонструють істеричну поведінку не для того, аби вас роздратувати чи маніпулювати вами. Вони просто не можуть робити інакше.

• Рухливість.

• Легкість у встановленні контактів.

• Схильність до фантазерства та прикрашання власної персони.

• Прагнення досягти лідерства, визнання.

Вони прагнуть лідерства не заради того, щоб самоствердитись, а просто для того, щоб навколо них була аудиторія, якій можна розповідати свої нескінченні історії, демонструвати все те, що вони стримують в собі.

ЩО З ЦИМ РОБИТИ?

Кардинально змінити істероїдний характер не можна. Найкращим варіантом буде пояснити дитині її особливості та скерувати ці демонстративні прояви у конструктивне русло:

• заняття, які передбачають необхідність спілкування;

• заняття, які забезпечують можливість соціального успіху;

• заняття, які дозволяють бути в центрі уваги;

• заняття, які приносять відчуття досягнення (творчість, спорт);

• тренінг навичок емоційного контролю.

Усі діти з істероїдним типом характеру є екстравертами, і їм необхідне спілкування. Якщо вона гарно вчиться, їздить по олімпіадах, бере участь в різних конкурсах, організовує якісь події в школі та завжди знаходиться в центрі уваги – все чудово.

Проте, є ж і діти, які не можуть проявити себе у навчанні, показати себе через якісь інтелектуальні особливості, та не вибились якось в культурне життя, але вони все одно потребують уваги, навіть якщо негативної. Тоді така дитина може систематично зривати уроки, і тут треба пам’ятати, що ви можете маніпулювати її увагою: підтримувати ті форми поведінки, які вам подобаються та не підтримувати усе, що непотрібно, не надаючи увагу.

ІСТЕРИКА ЯК ЕМОЦІЙНА РЕАКЦІЯ

Ці реакції обумовлені особливостями нервової системи. Чому вони трапляються?

• Загальна слабкість нервової системи.

• Підвищена реактивність у стресових ситуаціях.

• Збільшення частоти й інтенсивності істерик в стані фізичної втоми.

• Збільшення частоти й інтенсивності істерик в стані голоду.

• Періодичне покращення стану, емоційна стабілізація.

• Можливе переживання сорому.

ЩО З ЦИМ РОБИТИ?

Пояснити дитині її особливості та постійно дбати про загальний стан нервової системи:

• увага до фізичного стану;

• увага до психологічної рівноваги і менеджмент стресів;

• навчання розпізнавати наближання емоційного спалаху;

• навчання альтернативним способам вивільнення емоцій (наприклад, будь-які шумні активності, спорт, творчість);

• тренінг навичок емоційного контролю.

Спікерка звертає увагу, що такій дитині варто піклуватись про свій стан здоров’я, режим сну та харчування більше за інших, адже все це буде впливати на її емоційний стан.

ІСТЕРИКА ЯК МАНІПУЛЯТИВНА ПОВЕДІНКА

• Наявність вторинних вигід від істерик.

• Швидке відновлення рівноваги після істерики.

• Згасання істероїдних проявів у разі відсутності глядачів.

• Демонстративність, показовість поведінки.

У маленьких дітей така поведінка є формою пізнання меж, які є навколо. Тобто, тут істерики, можна сказати, є інтелектуально обґрунтованими, а тому діти дуже легко можуть повернутись до тями.

ЩО З ЦИМ РОБИТИ?

• Усунути глядачів.

• Назвати ситуацію та повідомити своє ставлення до неї.

• Повідомити про свою подальшу поведінку.

• Діяти виключно відповідно до того, що повідомили.

• Стежити за тим, щоб істерика не ставала інструментом досягнення цілей.

• Навчити дитину конструктивних способів досягнення цілей.

ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Тренінг навичок конструктивної поведінки (робота психолога).

2. Дистанціювання.

3. Вербалізація (проговорення) ситуації.

4. Визначення власних кордонів.