Насильство над дітьми: Як говорити про це із дочками та синами

Як говорити з дітьми про ситуації, де постраждали інші діти?

Найважливіші нюанси та правила, які необхідно враховувати під час розмови.

1. Відповідайте лише тоді, коли дитина запитає першою. Психіка дітей влаштована таким чином, що реакція може прийти не одразу, а із затримкою. Будьте готовими відповісти на запитання і говорити небагато: одне запитання — одна відповідь. Дитина може бути не готовою до ваших особистих роздумів. Якщо ж бачите зацікавленість дитини в питанні, або темі, то підтримайте її та поговоріть з нею до того моменту, коли вже буде досить.

2. Зберігайте спокій. Часто дорослі не говорять з дітьми про складні речі, тому що самі бояться цих речей. Буває так, що дорослі проектують власну слабкість та тривогу на дітей. Але говорити потрібно. Простими словами про складні речі. Мовою дитини.

3. Залишайтесь уважними до почуттів та емоційного стану дитини. Якщо ви помічаєте зміни в поведінці дитини, якщо ви бачите, що новина про насилля, загибель іншої дитини дуже засмутила та занепокоїла малюка, — зверніться до спеціаліста, який зможе дізнатись більше про стан дитини та всі страхи та тривоги, які пов`язують його страхи та подію, яка трапилась.

4. Не приховуйте правду. Можливо, коли ви обговорюватимете із дитиною причини насилля, загибелі іншого малюка, дитина вперше зіштовхнеться із темою смерті когось молодого. Тут слід пам`ятати, що діти сприймають смерть зовсім по іншому, не так як дорослі. Тому приховувати правду не варто, так само як і не варто уникати відповідей на запитання про смерть. Адже, якщо ми щось намагаємось «заховати», то у дитини з`являється можливість дофантазувати, додумати. І такі фантазії, зазвичай, дуже шкодять дитині.

5. Подивіться з дитиною мультфільми або почитайте книги на складні теми, припустимо, на тему смерті. Тоді у малюка не залишиться невирішених питань. Гадаю, що мультфільм «Коко» стане чудовим прикладом, бо він показує, що трапляється після життя.

Кожна дитина — індивідуальна. Кожна історія -унікальна. Ми не можемо знати, як відреагує малюк на ту чи іншу складну ситуацію. Але ми можемо бути готовими до складних запитань. І в цьому процесі важливі наші особисті відповіді самому собі на ці запитання.