Енергодарський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Понеділок, 18.12.2017, 10:05
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Це ми!
Корисні посилання







Сайти наших клієнтів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Вересень » 13 » Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році»
16:32
Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році»

7 вересня 2017 року

 

Дорогий український народе!

Шановний пане Голово!

Шановний пане Прем’єр-міністр і високодостойні члени українського Уряду!

Шановні народні депутати!

 

Ми з вами вибралися із глибокої і смертельно небезпечної прірви – це є очевидне наше досягнення. Ясно й чітко бачимо далеку, поки що, вершину, яку маємо підкорити, – це наша велика мета. Та ми, на жаль, все ще близько до урвища, можемо схибити і оступитися. Лише один неправильний крок – і ми знову внизу. На жаль, це є наш головний ризик. Із-за перевалу над нами нависає хижа орда – це небезпечна і довготривала загроза.

Наші здобутки і прорахунки, можливості і виклики, сильні й слабкі місця – предмет щорічного Послання про внутрішнє та зовнішнє становище. На його базі підготував так званий long read – письмове звернення, яке вам має бути роздане. Воно більш насичене цифрами, фактами, деталями. Також до вашої уваги – аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень. Вона віддзеркалює точку зору його експертів і доповнює загальну картину.

Днями набрала чинності Угода про асоціацію. Завдяки тому, що Євросоюз ще позаминулого року погодився на тимчасове її застосування, ми вже можемо тішитися такими попередніми її підсумками, як зростання нашого експорту до Євросоюзу. Зокрема в першому півріччі 2017 року – цей експорт зріс на 23%. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України досягла 40%. Хочу нагадати, що у 2012 році – ця частка складала 30%, а у 2009 році – ця часта складала 25%. Це свідчить про початок процесу інтеграції української економіки до ринку Євросоюзу. А разом з безвізом – про кардинальну зміну наших геополітичних та цивілізаційних координат.

Запровадження безвізових поїздокна даний момент головний підсумок трирічної нашої спільної реформаторської роботи, роботи всіх гілок влади і суспільства. Я дуже дякую за це і Верховній Раді, і Уряду, і українському народу. Чому це так важливо? Всі ми мамо розуміти, що воно стало можливим унаслідок виконання майже ста п’ятдесяти пунктів Плану із візової лібералізації. Кому цікаво – може ознайомитись із кожним з них.

Наголошую, що Верховна Рада була безпосередньою учасницею реалізації цього плану. Коли йшлося навіть про ухвалення відверто некомфортних для народних депутатів, як і для інших чиновників рішень, як-то публічне електронне декларування статків і доходів, де ви, шановні народні депутати, проявили здатність приносити власні інтереси в жертву загальнонаціональним. Дякую вам, шановні народні депутати, за спільну боротьбу за безвіз, за високий рівень патріотизму та відповідальності.

Але, про всяк випадок, хотів би застерегти окремих народних обранців від намірів ревізувати ті закони, які стали основою для ухвалення нашими партнерами рішення про надання безвізового режиму. Чи то спроби скасувати або зробити непублічним електронне декларування; чи то намагання підчистити антидискримінаційні поправки до Трудового кодексу; чи то зменшення, звуження повноважень антикорупційних органів…. Чи будь-що інше, що ставитиме під загрозу безвіз як одне із наших досягнень. Хочу наголосити, що я без вагань ветуватиму такі ініціативи.

У Посланні чимало уваги приділяється позитивним зрушенням. Не для того, щоб похвалитися, хоча у звіті нічого поганого і нема. Хотілося б, щоби кожна людина, яка нас дивиться чи слухає, мала нагоду переконатися: країна, яку ще три роки тому сподівалися наші вороги стерти з політичної карти світу, не просто захистила себе, не просто вистояла, а знайшла в собі сили мінятися і рухатися вперед. Народ, який всьому світові продемонстрував таку дивовижну силу волі, має право пишатися собою!

Але проблеми потребують більшої уваги, ніж досягнення. Факт залишається фактом: суспільство незадоволене життям і владою. В умовах зовнішньої агресії та економічної кризи, гірких втрат і чималих матеріальних збитків відчуття справедливості – зараз загострене як ніколи. Люди неначе оголеним нервом реагують на щонайменшу неправду.

Внаслідок війни три роки тому в Україні різко впав рівень життя. Люди вважають, що тим, що вони все це витримали, поставилися до труднощів із розумінням, народ сумлінно виконує свою частину суспільного договору. Чого не скажеш про верхи, які, згідно поширеної думки, на вівтар спільної перемоги поклали надто мало і не забезпечили зримих змін.

Недовіра до державних інститутів – нових і старих, до політиків – владних і опозиційних, переростає в глибокі зневіру, апатію і депресію. Щоб усунути цю небезпеку, ми повинні діяти негайно і швидко, дати друге дихання і боротьбі з корупцією, й економічним перетворенням… І прибрати щонайменше підґрунтя для розмов про нібито відкочування реформ і нібито наступ контрреволюції.

В історії бували випадки, коли відсутність чи повільність реформ просто консервувала відсталість країн, залишала їх на узбіччі світового прогресу. Є ще гірша перспектива: без завершення реформ ми маємо ризик втратити державність і нас просто не стане. Але це – песимістичний сценарій, і я не вірю в нього і не допущу. Наш сценарій – оптимістичний, і назва цьому сценарію: «Успішна європейська Україна успішних українців».

Перемога залежить, серед іншого, і від того, чи зможемо ми правильно діагностувати головні виклики і дати на них зараз адекватні відповіді.

Які виклики я маю на увазі?

Перше. Приблизно за рік країна зануриться у виборчу кампанію. Навесні 2019 – президентські вибори, восени того ж року – вибори парламентські. Це означає, що у нас залишився лише рік для того, щоб активно попрацювати над реформами.

Друге. Чим далі країна рухається дорогою змін, тим активніший спротив з боку різних груп впливу – ресурсно забезпеченої меншості у вигляді корумпованої бюрократії… І послабленої, але все ще доволі сильної олігархії – з дуже великою кількістю залежних від цієї системи людей. Дедалі частіше з’являються реваншистські ініціативи. Під гаслом «воно не спрацювало» пропонується скасувати реформи і нововведення, або стриножити чи взяти під контроль новостворені інституції.

Три роки тому мені особисто і більшості з вас думалося, що реформ хочуть всі. Насправді, це не так. Противники змін є повсюдно. Чимало їх розсілося у різних гілках влади і у фешенебельних бізнес-офісах… Але не тільки. В кожній системі: правоохоронній, освітній, медичній, тощо, – зверху й донизу - є великі й впливові групи, яких влаштовує статус-кво. А раз йдеться про системи, то й спротив – теж системний.

Третє. Одним із найбільш небезпечних став виклик популізму. Популісти неначе вправні кухарі збивають вершки на хвилі об’єктивного невдоволення людей. Декомунізація не знищила попиту на комуністичну ідеологію класової ненависті. Більше того, цей попит об’єктивно посилився внаслідок соціально-економічної кризи і поглиблення розшарування між багатими та бідними. Електоральна ніша, звільнена комуністами, пустувала недовго: в ній дуже швидко засвоїлися кілька партій з кола нещодавніх учасників проєвропейської коаліції. Над їхніми штабами – прапори синьо-жовті, а от соціальні гасла запозичені із архівів комуністів та Прогресивно-соціалістичної партії. І в ролі захисників народу вони виглядають доволі переконливо – поки не зазирнеш в їхні електронні декларації.

Четверте. У найсвіжішому звіті Freedom House популісти названі подвійною загрозою глобальній демократії – разом з автократами. Наша ж специфіка, навпаки, – виклик анархії та отаманщини, спроби окремих маргінальних груп заперечувати монопольне право держави на застосування сили. Особливо небезпечних розмірів ця проблема набула минулого та на початку цього року. Наразі ми зняли її гостроту, але повністю усунути з порядку денного її ще не вдалося. Тим більше, що саме на цьому напрямі країна-агресор відчула для себе можливість розкачувати ситуацію всередині України, А перед зовнішнім світом позиціонувати нас як failed state – країна, що не відбулась.

Авторитарна Росія, ще з тих часів, коли вона була відносно невеликою Московією, навчилася вправно використовувати в своїх інтересах механізми демократії, наявні в інших країнах. Інформаційна війна, поширення фейкових новин, сіяння паніки та зневіри… Стимуляція і симуляція рухів протесту та маніпуляція у своїх інтересах деякими право-радикальними угрупованнями… Засилання в Україну диверсійних груп, підготовка терористичних актів – ось далеко не повний інструментарій Кремля. І ми маємо з цим ефективно боротись. Кілька тижнів тому в одному із обласних центрів Сходу СБУ викрила ціле кубло – резидентуру російської розвідки із 18 осіб. Їхню підривну діяльність координував куратор із Білгорода.

Але головна загроза з боку Росії – все ж таки військова. Нема поки що жодних ознак, аби Москва готова була відступити з Донбасу чи піти з Криму. А от доказів її підготовки до наступальної війни континентального масштабу – на жаль, дедалі більше. Як от, наприклад, – російсько-білоруські навчання «Захід–2017»… Хоча доречніше їх було би назвати їх «Антизахід». Природно, що саме через це, а не з якихось інших причин, ми й посилили контроль на всіх ділянках державного кордону.

Під виглядом «стратегічних командно-штабних навчань» не виключається створення нових ударних угруповань російських військ для вторгнення на територію України. Сім тисяч платформ із солдатами та технікою наблизилися чи наближаються до наших кордонів... І, на жаль, жодних гарантій, що по завершенні маневрів це все повернеться з Білорусі додому у нас немає.

У 2014 році, під прикриттям нібито забезпечення безпеки Олімпіади в Сочі, Росія розгорнула угруповання для проведення спецоперації із захоплення Криму. У другій половині липня 2008 року проходили навчання «Кавказ–2008». Тоді російські війська, що залучалися до маневрів, замість того, щоб із полігонів повернутися до пунктів постійної дислокації, напали на Грузію. До речі, 2 вересня виповнилося 9 років, як ваші попередники у цій залі, виявивши абсолютну політичну короткозорість і безвідповідальність, провалили постанову про визнання Росії країною, яка здійснила військову агресію проти суверенної і незалежної Грузії.

Теперішні навчання, які триватимуть аж два місяці, значно масштабніші. Тільки уявіть, навіть контроль за залізничним рухом на напрямках перекидання військ від акціонерного товариства «Российские железные дороги» передається управлінню військових сполучень департаменту транспортного забезпечення російського міністерства оборони. Очевидно, Кремль перевіряє, наскільки готові до великої війни із Заходом не лише російські збройні сили, але вся російська держава. Як тут не процитувати слова мого великого друга, великого друга України американського сенатора Джона Маккейна: «Росія є більшою загрозою, ніж терористичне угруповання «Ісламська держава». У тих нема військових можливостей, технологій та прагнення правити світом. У Росії є. І вона не є другом для вільного світу».

Політико-дипломатична підтримка України з боку Заходу в поєднанні з Мінськими домовленостями, на аналізі яких я зупинюся далі, – важливий фактор, який дає змогу нам відбивати російську агресію. Але головна заслуга в тому, що лінія зіткнення проходить в районі Сіверського Дінця, а не по Дніпру, належить Збройним Силам України. Справжнім гарантам нашої незалежності. (Оплески). Ці оплески Верховної Ради України, українського Уряду, українського Президента в повній мірі відносяться і до Національної гвардії України, до інших силових підрозділів. Хочу подякувати і структурам оборонно-безпекового сектору.

Сьогодні відзначає двадцятип’ятиріччя героїчна воєнна розвідка України. Про те, що зробив для України генерал-майор Максим Шаповал, керівник спеціального резерву Головного управління розвідки Міністерства оборони, детально розповісти можна буде не скоро. Можу тільки сказати про його участь у плануванні та проведенні розвідувальних рейдів у глибокий тил противника. Там він документував докази присутності російських військ. Звідти попереджав про небезпеку на конкретних напрямках для конкретних підрозділів. І робив дуже багато корисних справ для захисту України. Підписав сьогодні Указ про присвоєння Максиму Шаповалу звання Героя України. (Оплески). Ось це є ставлення українського Парламенту, українського народу до наших героїв. До речі, одразу ж після виступу у Верховній Раді поїду в Головне управління розвідки для того, щоб проголосити про присвоєння ім’я Максима Шаповала спеціальному резерву Головного управління розвідки. Про його загибель внаслідок терористичного акту знає вся країна і весь світ.

Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам’ять всіх, хто віддав життя за Україну.

 

 

Шановні народні депутати!

Ми з вами позбавлені мук вибору, якими протягом двох десятиліть страждали наші попередники. Якщо раніше влада сама не знала куди рухатися, то як вона могла повести за собою народ? Якщо еліта сама заблукала в трьох соснах, тобто в двох векторах, як вона могла показати дорогу українському народу?

Народ взяв ініціативу до рук і сам визначив європейський курс під час Революції Гідності. Цей вибір було підтверджено голосуванням на президентських та парламентських виборах за ті політичні сили, які майбутнє України бачать в єдиній родині європейських народів. Курс на ЄС та НАТО – очевидний і незворотний. Що нам треба, так це обрати найкоротший маршрут, засоби пересування і оптимальну швидкість. Я з цього приводу готовий до будь-якої дискусії з політиками, експертами, міжнародними партнерами і всім суспільством, і Послання – лише початок такої розмови.

Вступ до НАТО та Євросоюзу нам потрібні не заради членства в престижних клубах. Це – питання цивілізаційної належності і гарантія незалежності України. НАТО – це, після російської агресії, коли була зруйнована повоєнна світова система безпеки, є єдиним органом, який продемонстрував свою ефективність, надійна система колективної безпеки. Євросоюз – політична культура прав і свобод, стандарти і рівень життя – достойного і гідного, якого прагнуть українці.

  • Не лише Україна йде до Європи. Наше з вами завдання – Європа має бути привнесена в Україну. І все в Україні має бути приведене у відповідність з європейськими стандартами, в тому числі і рівень матеріального благополуччя громадян. Українець має відчувати Європу, навіть якщо він не покидає меж своєї країни.

Неймовірно багато ще треба зробити для досягнення цієї цілі. Важко змінювати ситуацію в країні, але найважче – змінюватися самим. Вже не розібратися, кому належить вислів: «щоб ти жив в епоху змін». Хтось приписує його Конфуцію, хтось каже, що це просто якесь давнє східне застереження. Але для багатьох з-посеред нас така доля – щасливий шанс не просто існувати в часи змін, а ще й творити їх. І тих, хто хоче і прагне змін, і готовий сам у цьому брати участь – все-таки більше, ніж тих, хто страшиться змін чи просто бачить вигоду у тому, щоб зберегти «статус-кво», залишити все як є. Вони і є наша позиція, яку треба змінити. А рушійна сила – український народ є справжньою політичною опорою реформ. У країні сформувався креативний постіндустріальний клас носіїв європейських цінностей свободи, відповідальності, активності.

Український парламент цього скликання довів, що в ньому є реформаторська більшість. Її контури не завжди співпадають з межею між владою та опозицією, але це не «мінус», а «плюс», коли реформи здатні об'єднувати полюси.

Особливістю української політичної системи, яка вигідно нас відрізняє від сусідів по пострадянському простору, є наявність сильного громадянського суспільства. Воно – активний та ініціативний союзник влади в проведенні реформ. В липні я вніс до Верховної Ради як невідкладний законопроект про скасування електронного декларування для громадських активістів і просив би його підтримати. Щоб справа не виглядала так, ніби Президент хороший, а депутати не дуже, готовий визнати, що запровадження декларування для цієї групи було нашою спільною помилкою, а помилки – треба виправляти.

Цього року відзначаємо століття Української національної революції 1917-21 років. Україна тоді не змогла заручитися достатнім рівнем міжнародної підтримки і залишилася сам на сам з агресором. Ось чому ми тепер таку увагу приділяємо партнерству із зовнішнім світом.

Недалекоглядний, короткозорий пацифізм завадив вчасно створити справжнє українське військо, підготуватися до зовнішньої агресії що з боку білих, що зі сторони червоних. Ось чому ми таку увагу приділяємо армії.

Але головне, що не дало тоді постати українській незалежній державі – це брак внутрішньої єдності, політичні чвари. За ті чотири роки влада в Києві змінилася як мінімум 14 разів – поки не дісталася Кремлю, чого прагнуть і окремі наші опозиціонери.

У нас, українців, є така молитва «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай». Її слова я часто повторюю. Але є ще й приказка: «На Бога надійся, та й сам помагай». Тому і надалі протидіятиму всім тим, хто намагатиметься насаджувати в Україні безлад та анархію. Протидіятиму і переконанням, і словом, і ділом.

Ще раз закликаю всі партії, як представлені у Верховній Раді, так і позапарламентські, у жорсткій внутрішньополітичній боротьбі, властивій будь-якій демократії, зважувати на ті надзвичайно складні зовнішні обставини, в яких ми з вами спільно будуємо європейську Україну. Хочете боротися проти Президента чи Уряду, чи більшості – на те ви й опозиція. Але прошу – не розхитуйте Україну. Ми з вами спільно бережімо її. Заради неї ми всі маємо об'єднатися – і так разом переможемо.

Слава Україні!

 

Повне послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році» http://www.president.gov.ua/news/poslannya-prezidenta-ukrayini-do-verhovnoyi-radi-ukrayini-pr-43086

 

Переглядів: 38 | Додав: fialka | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Єдина Країна
Пошук

Рекомендуйте нас у соціальних мережах
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Ти не один! Подзвони!
Наші фото
Соціальна реклама
Друзі сайту








Архів записів
Copyright MyCorp © 2017 Створити безкоштовний сайт на uCoz